Позитивний сигнал з Європи – канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Франсуа Оланнд проводять консультації з приводу рішення українського питання. Якщо формат санкцій проти Януковича та Сім’ї буде знайдений найближчим часом, то вже в четвер вони вступлять в дію. Таким чином вісь Москва-Берлін, можливо, дала тріщину і ця тріщина буде тільки поступово збільшуватися.
Причина – знов-таки в Януковичі, який не спромігся швидко і без жертв розігнати Майдан. І тим часом для Європи локалізувати так званих «радикалів», а для Росії – запустити механізм розколу країни.
Сценарій розподілу сфер впливу, за яким ФРГ отримує право на політичний контроль, а РФ – економічної та православно-культурної експансії, здається, провалився. Причину такого провалу потрібно шукати в ігноруванні мастодонтами європейської геополітики фактору ментальної єдності українців. Різні проекти державності, різні герої і різні оцінки не означають від загального усвідомлення належності до української нації. Крім того, не було враховано, що народ підніміться на місцях, причому не тільки на Заході, але й на Півночі, центрі і навіть в Харкові, де майдан впритул наблизився до ментів. Оплот одіозної парочки «Допа-Гепа» виявився не таким уж недоступним. Хоча в черговий раз жорстокість харківських бандитів продемонструвала нікчемність будь-яких переговорів з представниками так званого «руського міра».
Принциповим є те, що за останню добу тільки з боку Росії лунали заклики про необхідність закрутити гайки, ізолювати причетних до «терористичної активності» і навіть ведення перемовин. ВФЯ структурно перейшов в статус диктаторів, який не має нічого спільного з іншим цивілізованим світом.
Інша справа, що цьому світові робити з українським президентом, який, здається, не дуже хоче перетворюватися в російського генерал-губернатора. І тому всі чогось чекають. Влада не знає що робить, особливо коли рушиться адміністративний, партійний та силовий ресурс, а суспільний спротив охоплює території, які, здалося б, залізобетонно класифікувалися феодальними вотчинами «регіоналів». Європа розкачалася до санкцій, але як перекодувати громадський протест в потрібне їй русло «без радикалів» явно не знає. Росія єдине, на що спромоглася, - закотити істерику американцям і європейцям, фактично звинувативши останніх у підтримці «екстремістських» рухів в Україні. Опозиція, в свою чергу, інертно продовжує діяти в межах логіки, запропонованої владою, шукаючи якийсь непотрібні жодній людині компроміси. Спадає іноді думка, що «трійка» просто ховається від народу. Як управляти народом вона не знає, як проштовхнути напівлояльну для Януковича повістку дня, як нав’язати власну адженду вона не знає. Практика маніпулювання суспільною думкою вже вичерпала себе. Але ні Яценюк, ні Кличко, ні Тягнибок не розуміють, що це Майдан вже виступає реальною політичної, а не вони. Політика вийшла за межі томних кабінетів. Таємних переговорів з мутними наслідками вже не буде.Що буде? Скоріш за все, чекаємо спробу Кремля розколоти Україну на декілька, а не на дві-три окремі частини. Проект федералізації якщо і просуватимуть, то тільки в якості замірів латентної громадської думки, без реальних кроків втілення. В принципі, чим більше автономій, то для Москви краще. Є масштаб для геополітичного маневрування. На тих територіях, які захоплять, можливо, спробують змоделювати підконтрольну політичну систему на чолі з лояльними партіями – ПР, Сильної України і т.п. Без опозиції. Всіх інакодумців відправлять на Захід. Але це в тому разі, якщо населення сприйме прихід «руського освободітєля». В чому існують певні сумніви. Одна справа – активно сприймати та допомагати Майдану, а зовсім інша річ – тихо її ненавиди, як це відбувається в більшості районів центру та півдня. І якраз цей фактор, фактор ментального ігнорування занадто «великої влади» не береться за уваги. Україна дійсно не Росія. Для того, щоб пройшов російський сценарій, потрібно, щоб населення сприймало ідею непогрішного «царя-батюшки». А цього вже ніколи не буде. В більшості областей України.
Інша справа – коли припиняться іграшки в мирне врегулювання конфлікту. Коли політики візьмуть на себе політичну відповідальність і зрозуміють, що в країні відбувається революція. Якщо не зрозуміють – народ змите і тих, і інших.